«Offline in the new luxury» — і в медіа теж
Повний онлайн, в якому світ знаходився весну 2020 року, з одного боку, показав, що багато речей можна успішно робити у віртуальному простоті, причому з мінімальною втратою якості. З іншого боку, онлайн перетворюється на демократичний, масовий замінник багатьох аспектів нашого життя, перетворюючи офлайн на дорогий, елітний продукт. Про це я писала у статті для «Тижня»
Проте за час, який пройшов з написання тієї статті, я побачила ще декілька прикладів, які підтверджують думку про те, що ситуація з елітним офлайном і масовим онлайном буде посилюватись. В не лише загалом, в освіті, розвагах чи медицині, але й медіа споживанні. Як результат — цей розподіл буде багато в чому впливати на наше життя. В найгіршому варіанті — фільм «Ідіократія» та «професіоналізм» нинішнього уряду виявляться ще найгіршим варіантом
Отже, дослідження Reuters Institution про споживання медіаконтенту показало, що в період пандемії збільшилась кількість медіа, які пропонували користувачам контент на умовах платного доступу. Вочевидь, це якісні медіа, які вкладають немалі гроші в роботу журналістів і в те, щоб тексти в них писали справжні експерти.
Але яка доля споживачів контенту буде платити за онлайн-видання? Очевидно, що не дуже велика, принаймні, набагато менша, аніж та, яка споживатиме цей контент безкоштовно.
Нещодавно журналісти видання The Wall Street Journal (яке давно і успішно використовує Paywall, тобто платний доступ) звернулись до свого видавця з проханням розділити чіткіше новини і авторські колонки. 280 журналістів підписали листа, в якому сказано, що читачі цього медіа часто не бачать різниці між справжнім журналістським матеріалом, з фактчекінгом і балансом думок, і колонкою з особистою думкою запрошеного автора. Нещодавно і в українському медіапросторі відбулось кілька дискусій щодо таких «особистих думок», які викликали бажання поскажитися на відповідні дописи у Facebook, причому публікували такі «колонки» й ті, хто особливо нищівно карав колег за фейки і непідтверджені новини. Я ще раз підкреслю — у випадку The Wall Street Journal мова йде про медіа з платним доступом, а проблема — в змішуванні докупи особистої думки і журналістського матеріалу.
Сьогодні медіа не може собі дозволити працювати без соціальних мереж. Медіа мусить бути і в Facebook, і в Instagram, і в, прости господи, TikTok. І там медійний контент, створений професіоналами з дотриманням усіх критеріїв, сперечається з особистою думкою як ЛОМів, так і звичайних користувачів. Публікація в NiewmanLab розповідає про те, як зникла стіна між журналістикою та власною думкою. В соцмережах її просто не існує, а люди, які не володіють навичками медіаграмотності не просто не бачать різниці між цими типами контенту. Відповідно, соцмережі сприяють ще більшому поширенню таких «власних думок» (чи фейків, якщо бути зовсім точним). Стрічка Facebook / Instagram — це суміш фейків з аналітичними матеріалами, і все це сприймається загальним потоком і розрізнити їх буде може далеко не кожен. А рекомендаційні алгоритми соцмереж завдяки віральності «особисто-думкового» контенту будуть швидше його рекомендувати, сприяючи ще більшій його популярності.
Навіть якщо в кожній школі вчити медіаграмотності, пропагандисти, політики та самі блогери, які захочуть конкурувати за час і увагу читачів, зроблять все, щоб «перетягнути ковдру на себе». Алгоритми й самі користувачі їм допоможуть.
Медіа з платним доступом (як варіант — друковані медіа), можуть пропонувати якісний виважений контент. Вони можуть орієнтуватись на розумнішу аудиторію, яка може й здатна платити, але її частина буде невелика. В цьому розділенні теж видно, що Offline in the new luxury.
Погано, що таких медіа не може бути багато, так би мовити «за визначенням», про це згадується в тому самому звіті Reuters Institution про медіаспоживання. Так, люди стали частіше платити за контент, але основні отримувачі цих коштів — це відомі медіа проекти. А ось нішевим виданням чи локальним медіа в цьому не дуже пощастило.
Офлайн стає новим luxury-продуктом. Якісні медіа — елемент цього luxury. Споживати їх зможе невелика частина всієї аудиторії медіа. Чи буде вона достатньою, аби фейки та «власні думки» не захопили остаточно медіапростір — у мене відповіді немає.
