ПРОЩАВАЙ, БАХЧИСАРАЙ!
Сьогодні, через зрозумілі причини, в Києві важко отримувати об«єктивну інформацію по подіях у Криму.
«О де ви, де тепер, любов, могуття й славо, Що мали у віках сіяти величаво? Ганьба! Немає вас, а джерело дзвенить».
А. Міцкевич, Бахчисарай
До мене звернулися мої знайомі з Криму, вчені — археологи, історики, музейники, з проханням опублікувати відкритий лист до Сергія Аксьонова стосовно ситуації, що склалася останніми днями навколо Бахчисарайського історико-культурного заповідника.
Сьогодні, через зрозумілі причини, в Києві важко отримувати об«єктивну інформацію по подіях у Криму. Але я взяв на себе сміливість опублікувати цей лист, бо безпосередньо знаю директора Бахчисарайського заповідника вже багато років. Я дуже високо оцінюю як людські, так і професійні якості Валерія Науменка та вважаю, що саме за часи його директорства ситуація у заповіднику почала значно покращуватися. Підтвердженням цьому є номінація Бахчисараю на включення до Списку об«єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.
Зрозуміло, на час окупації Криму про включення об«єктів заповідника до Списку ЮНЕСКО треба забути. Але досягнення останніх років від цього не стають менш вагомими. Кожен, хто бував у Бахчисараї минулого літа пам«ятає як приємно вражав порядок на «Печерних містах» Гірського Криму, нова експозиція музею, чисельні виставки, акції, наукові конференції тощо. До цього варто додати менш помітне, але не менш значуще досягнення — отримання заповідником земельних актів на пам«ятки. На мою думку саме це «земельне питання» і стало причиною різкої активізації ворогів нової дирекції. А до цього природньо додалося незадоволення частини працівників заповідника, які виявилися нездатними пристосуватися до нових вимог керівництва.
Валерій Науменко керував заповідником лише 2,5 роки. Зрозуміло, що вирішити всі проблеми, які накопичувалися перед заповідником десятиліття, він ще не встиг. Тим більше, що весь цей час ДЕРЖАВНИЙ заповідник був повністю позбавлений ДЕРЖАВНОГО фінансування, тобто викручувався лише за рахунок власноруч зароблених коштів. Коштів, які він міг витрачати тільки за правилами бюджетних витрат: спочатку зарплата, відрахування, комунальні платежі… А залишок на розвиток, у таких умовах, був абсолютно недостатній…
Цей лист підписали знані та авторитетні люди, які відомі далеко за межами Криму:
О. І Айбабін, доктор історичних наук, професор, керівник Кримського відділення Інституту сходознавства НАНУ,
О. І. Герцен, кандидат історичних наук, декан історичного факультету Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського,
В.В. Майко, доктор історичних наук, в.о. директора Кримської філії Інституту археології НАНУ,
Ю.М. Лаптєв Ю.Н., директор Кримської республіканської установи «Етнографічний музей», заслужений працівник культури АРК,
В.П. Пересунько, голова Асоціації заповідників та музеїв Криму,
А.В. Мальгін, генеральний директор Кримської республіканської установи «Центральний музей Тавріди»,
О.В. Романько, доктор історичних наук, завідувач кафедрою філософії та соціальних наук Кримського державного медичного університету ім. С.И. Георгиевського,
Є. Б. Петрова, доктор історичних наук, професор Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського,
А. А. Євсеєв, директор Феодосійського музею старожитностей,
А.А. Непомнящій, доктор історичних наук, професор Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, Заслужений працівник освіти України,
Ю.М. Могарічов, доктор історичних наук, професор,
А.А. Стоянова, кандидат історичних наук, директор Історико-археологічного благодійного фонду «Спадщина тисячоліть».
Я не маю ніякого бажання звертатися або будь-що підписувати до пана Аксьонова або до будь-кого з представників окупаційної влади Криму. Але беру на себе сміливість опублікувати цей лист з словами підтримки на адресу Валерія Науменко. Я вважаю, що професійна корпоративна солідарність має бути вищою за будь-які політичні або воєнні конфлікти. Бо принципи збереження культурної спадщини дуже схожі на принципи лікарів — не розділяти постраждалих на «чужих» і «своїх». Тому, зберігаймо минуле і будуймо майбутнє, як би нелегко це не було!
Максим Левада, prostir.museum
© Ноосфера
