Як цифрова залежність впливає на свободу вибору та руйнує основи економіки
Чим небезпечна залежність від гаджетів та інтернету? Окрім зіпсованого зору, розсіяною увагою та проблем зі спиною? В певному розумінні, ця залежність підриває основу американської економічної моделі.
«Традиційний» капіталізм VS бізнес-моделі цифрових гігантів
На зрілому ринку споживачі вільні діяти у власних інтересах та максимізувати власний добробут. Ціни прозорі, і люди впевнені, що обмін товарами, послугами та грошима приносить користь всім учасникам процесу. Споживачі приймають розважливі та раціональні рішення перед ринковими обмеженнями. Це, звісно, ідеальний світ, але в окремих країнах економічна система наближена до цього ідеального світу. От, до прикладу, як у США.
Нові компанії цифрового світу побудували свої бізнес-моделі на алгоритмах, які викликають звикання та самовдосконалюються, тобто стають ще зручнішими для користувачів і виховують у них ще більше бажання використовувати ці продукти. Їх метою є не просто залучення та утримання клієнтів, а створення залежності від їхньої продукції.
Бізнеси в принципі завжди раді полювати на бажання та невпевненість своїх клієнтів, якщо це може спричинити ірраціональне бажання купувати їх продукцію. Але їх методи, в першу чергу, звичайна реклама, є грубим наближенням в порівнянні з складними тактиками, доступними сучасним техногігантам.
Технологічна залежність
Сповіщення, аудіореклама, комунікація в соцмережах, персоналізовані «угоди» комерційних сайтів; товариськість та захоплююча конкуренція ігор; алгоритмічна точність рекомендацій на YouTube та TikTok — все це зроблено для того, щоб ми повертались до цих сервісів за новою «дозою» — контенту, фотографій, відео, рівня гри.
Залежність від технологій добре показана двома цифрами: більше 90% людей тримають телефон в межах досяжності під час сну, 75% не залишають телефон, коли йдуть у ванну.
У світі людей, залежних від гаджетів, виникає абсолютно нова проблема. Користувачі, які занадто підключені до своїх гаджетів, уже не приймають рішення, які відповідають їх власним інтересам. Тому вільний ринок перестає працювати так, як раніше.
Легальна цифрова наркоманія
Багато технологічних компаній розробляють свою продукцію для формування звичок. І роблять це прекрасно, використовуючи гейміфікацію, психологію та нейробіологію. Наприклад, автор книги «На гачку» (Hooked: How to Build Habit Forming Products) описує, що винагороди в додатку чи грі «придушують ділянки мозку, пов«язані з судженнями та розумом, одночасно активуючи частини, пов«язані з бажанням».
Поява певного виду залежності (=наркоманії) як бізнес-моделі окремих компаній принципово змінила співвідношення сил між споживачами та виробниками. Ми усвідомлюємо, що алгоритми знають наш вік, наші вподобання та потреби і пропонують нам те, що теоретично може нас зацікавити. Але ж вони це роблять і тоді, коли ми більш вразливі і схильні до імпульсивних покупок.
Окрім того, чим більше ми використовуємо певний додаток чи платформу, тим більше виникає можливостей у її розробників спостерігати за нашою поведінкою — і чим краще вони розуміють нашу поведінку, тим краще маніпулюють нами в своїх цілях.
Новий капіталізм: дані в обмін на сервіси сумнівної корисності
Причому компанії заманюють нас обіцянками «зручних» та «безкоштовних» сервісів. Але Facebook, TikTok, Instagram можна вважати безкоштовними лише в тому випадку, якщо ми вирішимо, що наш час та особиста інформація, яку ми надаємо, не мають ніякої цінності.
В ідеальному світі людина мала б сама вирішити, чи обмінювати їй свої дані в обмін на онлайн-сервіс, чи їй краще заплатити за послуги, які надає цей сервіс, але не ділитись своїми даними. Але заплатити за сервіс поки не пропонують, тому виникає своєрідна економіка наркоманії, яка спирається на асиметричний обмін інформацією. Ця асиметричність проявляється ще й в тому, що компанії, які агрегують наші дані, жорстоко охороняють власну конфіденційність і відмовляються розголошувати, якою інформацією вони володіють, кому вони її продають і як використовують її.
Компанії також використовують нашу залежність від них — і їх знання про нас — щоб змусити нас платити більше за їх продукцію. Відстежуючи наші моделі закупівель (інтереси до пропозицій авіакомпанії; наскільки ми чутливі до зростання цін), вони можуть робити пропозиції на основі того, що кожна людина готова платити, а не на основі того, що пропонує ринок.
До прикладу, ціна навушників, що відображаються в результатах пошуку Google, варіювалась залежно від веб-історії користувачів, причому ціни зростали — часом в декілька разів — коли минулі пошуки свідчили про достаток. Тобто ціноутворення стає персоналізованим: різні люди платитимуть за товар різну вартість. А такий підхід знижує фундаментальну перевагу капіталізму. Традиційно, покупці вигравали від існування так званого економічного надлишку (надлишку споживача) — додаткового задоволення або корисності, яка виникає, коли споживач фактично платить ціну нижче тої, яку він готовий був заплатити. Завдяки новоявленій інформаційній перевазі продавці можуть знижувати цей надлишок, наближати його до нуля.
Хто винен і що робити
Американське суспільство тривалий час поводилося з продуктами, що формують звички, інакше, ніж з незвичними. Уряд обмежує вік, у якому люди можуть купувати сигарети та алкоголь, і диктує місця, де їх можна вживати. До недавнього часу азартні ігри були незаконними в більшості місць і ретельно регулювалися. Але компанії Big Tech використовують звикання до потенційно шкідливих продуктів у повсякденному житті щодо мільйонів людей, включаючи дітей, даруючи їм безкоштовно свою сервіси та навіть позиціонуючи їх як суспільне благо. Можливо, нові пристрої та додатки, що викликають ще більше звикання, варто продавати з суворим попередженням про небезпеку, властиві їх використанню, і продаватись лише клієнтам, починаючи з певного віку?
Окрім того, у вирішенні проблеми може допомогти краща прозорість щодо того, що відбувається з даними в «надрах» технологічних компаній. Перша спроба такої прозорості — це GDPR-закони, корисність з часом виявилась сумнівною, але саме з GDPR можуть початись серйозніші зміни.
Інша проблема полягає в тому, що на сьогодні переважна більшість сервісів є виключно безкоштовними. Хоча ми платимо за них у формі відмови від приватних даних, цінність яких ні усвідомити, ні перетворити в реальні суми, ми поки не можемо.
Я реаліст і не думаю, що користувачі масово будуть готові перейти на платне використання платформ. Але принаймні запропонувати цю опцію сервісам може й варто було б. Правда, наскільки зручними будуть ці сервіси, не володіючи інформацією про користувачів — це ще й та проблема.
